Change background image

Рассказы про плохих бандеровцов

Тема в разделе "Политический форум", создана пользователем GSM, 1 фев 2015.

  1. TopicStarter Overlay

    GSM Прославленный Почетный форумчанин

    Даже такое есть:
    Служба Безопасности Украины рассекретила советские документы в которых написано что советская власть создавала отряды, которые выдавали себя за отряды Украинской Повстанченской Армии и грабила население Украины выдавая себя за УПА, тем самым пытаясь дискридетировать Национально-Освободительную борьбу украинцев и установить советскую власть. Это значит что все рассказы про плохих бандеровцов это все на самом деле расказы про переодетых НКВДистов.
     
  2.  

  3. TopicStarter Overlay

    GSM Прославленный Почетный форумчанин

    «У жовтні 1942 року на Поліссі постали перші збройні відділи, що дали початок Українській Повстанчій Армії.

    1. Для зафіксування цього історичного моменту визнається день 14-го жовтня 1942 року днем постання УПА.
    2. Для вшанування цього моменту день 14-го жовтня, що збігається з історичним козацьким святом Покрови, вводиться як святковий день УПА»

    Постанова Української головної визвольної ради, що керувала повстанським рухом, від 30 травня 1947го. Розрізнені загони українських партизанів у єдине партизанське військо – Українську повстанську армію – розпочали об'єднуватися восени – на початку зими 1942 року. Днем її заснування вибрали символічну дату. Розмаху УПА почала набувати з весни 1943го. Діяла майже до середини 1950х

    156 спеціальних груп під виглядом загонів УПА діяли в Західній Україні станом на 26 липня 1945го. Чисельність – 1783 особи. Вони ліквідували 1980 учасників підпілля, захопили живими 1142 людей. Через неповних п'ять років після завершення німецькорадянської війни – станом на 20 лютого 1950го – в західноукраїнських областях діяли 19 чекістських спецгруп, що нараховували 130 осіб. Упродовж 1944–1953 років радянські каральні органи знищили приблизно 153 тис. учасників і прихильників українського підпілля, коло 134 тис. – заарештували. Із західних областей УРСР до Сибіру й на Північ СРСР вивезли 66 тис. сімей – майже 204 тис. людей

    «Я вважаю правильним створення спецгруп із колишніх бандитів, – заявив у травні 1945го Микита Хрущов – тодішній перший секретар ЦК КП(б)У. – Треба їм дати одне конкретне завдання, і коли його виконають, можна сказати, що вони свою провину спокутували, і відпустити їх». Було це під час виступу на нараді секретарів обкомів, начальників управлінь НКДБ і НКВС західних областей УРСР.

    Уже понад рік із Українською повстанською армією воювали радянські регулярні частини, партизанські загони, відділи армійської контррозвідки СМЕРШ, НКВС. Та чи не найефективніші були створені чекістами спеціальні агентурнобойові групи. Під виглядом загонів УПА й боївок ОУН вони тероризували цивільне населення – щоб відвернути його в такий спосіб від українського підпілля.

    Спецгрупами опікувалися районні й обласні управління НКВС та створене 1946го Міністерство держбезпеки УРСР. Входили до них від трьох до 50, а часом й більше, осіб – як чекістів, так і колишніх повстанців, що склали зброю. Дехто з них повірив в обіцяну амністію, інших радянські спецслужби завербували після полону й тортур. Хтось не витримав знущань над взятими в заручники родинами, когось підкупили. Далі завербовані мали довести свою «відданість» радянській владі. «Агентибойовики отримували завдання проникати в оунівське підпілля або в банди УПА для захоплення або фізичного знищення керівників ОУНУПА, – дoпoвiдав Лаврентію Беpiї в липні 1945го нaркoм внyтpiшнiх спрaв Української РСР Bасиль Pясний. – У тих випадках, коли агентбойовик, який влився в банду або підпілля ОУН, не мав можливості фізичного знищення або захоплення керівникаватажка, його завданням була компрометація ватажка банди або місцевого підпілля для посилення та активізації внутрішнього розкладу банди або місцевої організації ОУН».

    Більшість радянських документів про спецбоївки НКВСМДБ, що діяли під виглядом українських повстанців, знищені в архівах КДБ 1990 року. На сьогодні їх знайдено кілька десятків – передусім завдяки тому, що були розпорошені по різних фондах Галузевого державного архіву СБУ й обласних управлінь СБУ, Центрального державного архіву громадських організацій – колишній архів Інституту історії партії при ЦК Компартії України – й обласних архівів.

    «Особенность ОУН характеризуется прежде всего тем, что оуновцы, особенно их главари, являются опытными нелегалами и конспираторами, обладают большим многолетним опытом подпольной вражеской деятельности; они являются способными разведчиками, умеющими быстро перестраиваться в зависимости от складывающейся обстановки», – йдеться в доповідній записці, яку склав заступник начальника Другого управління, контррозвідки, МДБ УРСР підполковник Леонід Пастельняк 25 вересня 1949го. А далі писав: «В этой обстановке агентурнобоевые группы очень часто приносят неоценимую помощь в чекистской работе по розыску и ликвидации оуновского подполья и его банд. Опыт по использованию специальных агентурнобоевых групп показывает, что их применение быстро дает эффективный результат при непременном условии глубокого знания агентурного дела, его фигурантов, всесторонне продуманных комбинаций и техники применения этих групп».

    Далі на майже 90 сторінках тексту наводяться приклади «успішної діяльності» агентурнобойових груп. Цей документ під грифом «Цілком таємно» міністр держбезпеки УРСР генераллейтенант Сергій Савченко наказав переслати всім начальникам управлінь МДБ західноукраїнських областей. Імовірно – як інструкцію.

    Ось один із прикладів, які подавав Пастельняк. 5 червня 1949го агентбойовик Дрогобицького управління МДБ «Данило» повідомив, що встановив зв'язок з місцевим керівником ОУН на псевдо «Мико». Той просив його долучитися до постачання продуктів підпільникам. За тиждень «Данило» доніс, що отримав від «Мико» харчі й має передати їх керівникам районного проводу ОУН. В управлінні МДБ «Данилові» видали дозу миш'яку. Ним агент обробив продукти й відніс підпільникам. Після цього пішов додому. Коли за годину повернувся, то виявив отруєними керівника пропаганди районного проводу ОУН «Мирона», керівника збройної групи «Чорногора» й санітарку районного проводу «Селянку». Служба безпеки ОУН захопила «Данила». На допиті той заявив, що підпільників убив станичний «Мико». Того відсторонили від роботи, а на його місце призначили «Данила».

    «Чтобы проверить группу в бою, я решил с ней провести операцию по ликвидации группы «Арапа», – звітував своєму керівництву 3 січня 1945го керівник чекістської спецгрупи із колишніх підпільників майор Олександр Соколов. – Мы на заре неожиданно окружили хату, где был схрон. Четверо бандитов было в хате, двое – в схроне, которые были в хате стали отстреливаться из пулеметов и автоматов. Мы их всех перебили, схрон забросали гранатами, где тоже убили двоих – хату сожгли. (…) В этой же операции мне сообщил нач. Коропецкого РО НКВД о том, что предсельсовета села Комарувка имеет тесную связь с местной боевкой «Трегуба» и ничего о появлении боевки «Трегуба» в селе не сообщает. Взяв на прикрытие роту автоматчиков, я сделал рейд в это село. Спецгруппой ночью мы вошли в село под видом банды, арестовали предсельсовета как СБ, обвинив его в том, что он выдал весь контингент (продуктовий податок. – «Країна») Советской власти. Он нас уверял, что ненавидит Советскую власть и всегда помогает бандитам, назвал клички бандитов, с которыми он поддерживает связь. Мы делали вид, что его хотим повесить, но потом простили, дали ему 30 палок и ушли».

    Купився на провокацію й голова сільради села Яблунів Станіславської області – нинішня ІваноФранківщина. Соколов продовжує: «Ночью мы вошли в село и спросили у предсельсовета, есть ли у него в селе лошади и повозки, оставленные какимлибо куренем. Тот нам ответил, что у него в селе есть 15 лошадей и восемь повозок, оставленных куренем «Резуна». Этих лошадей и повозки мы забрали, предсельсовета выдали расписку, что лошади и повозки забраны куренем «Быстрого» из станичного села (клички его не помню). Он стал с нами ругаться за лошадей, говоря, что он на нас пожалуется «Резуну», что мы забрали его лошадей. Тогда мы забрали его с собой, убили и бросили в колодец».

    Згодом Соколов відвів свою спецгрупу до Чорткова – райцентру на Тернопільщині – й передав місцевому оперуповноваженому НКВС. Такі переведення спецгруп із одного району в інший практикували часто – щоб уникнути їх викриття й ліквідації. «Когда я снова стал принимать группу, то увидал, что группа сильно разложилась, боевики стали воровать, ворованное продавать и пропивать, и спецгруппа стала иметь вид уголовной банды. Но все же это разложение имело и положительные стороны – на кражах и пьянках люди спаялись и желания бежать уже не было», – писав Соколов у тому ж рапорті. За здобутки в боротьбі з українським підпіллям керівництво НКВС і Тернопільського обкому КП(б)У представили майора Соколова до нагородження Золотою зіркою Героя Радянського Союзу.

    Безчинства спецбoївок МДБ набули такого poзмаху, щo пpoкypop Укpaїнськoгo округу вiйськ МВС полковник юстиції Григорій Koшapський у лютому 1949 року надіслав Mикитi Хpyщoвy доповідну записку «О фактах грубого нарушения советской законности в деятельности т. н. спецгрупп МГБ». Зокрема, писав: «В марте 1948 года спецгруппа, возглавляемая агентом МГБ «Крылатым», дважды посещала дом жителя с. Грицки Дубовицкого рна Ровенской области – Паламарчука Гордея Сергеевича, 62 лет, и, выдавая себя за бандитов «УПА», жестоко истязала Паламарчука Г.С. и его дочерей Паламарчук А.Г. и Паламарчук З.Г., обвиняя их в том, что, якобы они «выдавали органам МГБ украинских людей». «Крылатый» и участники его группы подвергали пыткам Паламарчук А. Г. и Паламарчук З.Г., подвешивали, вливали им в нос воду и, тяжко избивая, заставили Паламарчук З.Г. и Паламарчук А.Г. дать показания, что они с органами МГБ связаны не были, а, наоборот, были связаны с участниками украинского националистического подполья. Участники спецбоевки предупредили членов семьи Паламарчука о том, что если они посмеют заявить органам Советской власти о посещении их дома бандитами, то над ними будет учинена расправа».

    У ніч на 22 липня 1948 року із села Підвисоцьке, нині Радивилівського району на Рівненщині, спецгрупа вивела до лісу місцевого жителя Федора Котловського. Його «участники спецгруппы подвергали пыткам, обвиняя в том, что у него в доме часто останавливаются работники из числа совпартактива, и в том, что якобы он выдавал органам Советской власти бандитов. Эти провокационные действия преследовали цель: путем истязаний и угрозы лишения жизни, заставить Котловского дать показания, что он является врагом Советской власти. В результате истязаний Котловский находился на излечении в больнице с 27 июля по 27 августа 1948 г. По заключению больницы, Котловскому Ф.Л. были нанесены тяжкие телесные повреждения, с явлениями сотрясения мозга и омертвлением мягких тканей тела».

    За добу чекістські бойовики забрали до лісу 17річну Ніну Ріпницьку з того ж села. Почали катувати: «Допрашивая Репницкую, участники спецгруппы тяжко ее избивали, подвешивали вверх ногами, вводили в половой орган палку, а затем поочередно изнасиловали. В беспомощном состоянии Репницкая была брошена в лесу, где ее нашел муж и доставил в больницу, в которой находилась продолжительное время на излечении».

    Наостанку прокурор Кошарський наголошував: «Как показывают факты, грубо провокационная и не умная работа ряда спецгрупп и допускаемые их учасниками произвол и насилие над местным населением не только не облегчают борьбу с бандитизмом, а, наоборот, усложняют ее, подрывают авторитет советской законности… Из приведенных выше примеров видно, что действия т.н. спецгрупп МГБ носят ярко выраженный бандитский, антисоветский характер и, разумеется, не могут быть оправданы никакими оперативными соображениями».

    Нарікав на спецгрупи й міністр внутрішніх справ УРСР Тимофій Строкач, колишній керівник Центрального штабу партизанського руху. «За последнее время зарегистрирован ряд случаев, когда лица, состоящие в агентурнооперативной сети органов МГБ западных областей Украины, являлись организаторами и участниками грабительских групп, – писав 9 червня 1949 року в доповідній записці міністрові внутрішніх справ СРСР Сергієві Круглову. – Работники МГБ вручают им оружие. Тех, кто имеет связь с преступниками, не контролируют, не воспитывают, в результате чего они, действуя под видом ОУНовских бандитов, занимаются грабежами и кражами у мирного населения».

    Після боїв і каральних акцій тіла вбитих воїнів УПА чекісти везли до райвідділу або обласного управління НКВС чи МДБ. Там проводили впізнання – приводили родичів, захоплених у полон підпільників, або місцевих жителів. Убитих фотографували та складали протокол упізнання. Тіла залишали лежати для залякування місцевого населення, а потім «негласно хоронили». Місця поховань були засекречені

    Источник: «У жовтні 1942 року на Поліссі постали перші збройні відділи, що дали початок Українській Повстанчій Армії.

    1. Для зафіксування цього історичного моменту визнається день 14-го жовтня 1942 року днем постання УПА.
    2. Для вшанування цього моменту день 14-го жовтня, що збігається з історичним козацьким святом Покрови, вводиться як святковий день УПА»

    Постанова Української головної визвольної ради, що керувала повстанським рухом, від 30 травня 1947го. Розрізнені загони українських партизанів у єдине партизанське військо – Українську повстанську армію – розпочали об'єднуватися восени – на початку зими 1942 року. Днем її заснування вибрали символічну дату. Розмаху УПА почала набувати з весни 1943го. Діяла майже до середини 1950х

    156 спеціальних груп під виглядом загонів УПА діяли в Західній Україні станом на 26 липня 1945го. Чисельність – 1783 особи. Вони ліквідували 1980 учасників підпілля, захопили живими 1142 людей. Через неповних п'ять років після завершення німецькорадянської війни – станом на 20 лютого 1950го – в західноукраїнських областях діяли 19 чекістських спецгруп, що нараховували 130 осіб. Упродовж 1944–1953 років радянські каральні органи знищили приблизно 153 тис. учасників і прихильників українського підпілля, коло 134 тис. – заарештували. Із західних областей УРСР до Сибіру й на Північ СРСР вивезли 66 тис. сімей – майже 204 тис. людей

    «Я вважаю правильним створення спецгруп із колишніх бандитів, – заявив у травні 1945го Микита Хрущов – тодішній перший секретар ЦК КП(б)У. – Треба їм дати одне конкретне завдання, і коли його виконають, можна сказати, що вони свою провину спокутували, і відпустити їх». Було це під час виступу на нараді секретарів обкомів, начальників управлінь НКДБ і НКВС західних областей УРСР.

    Уже понад рік із Українською повстанською армією воювали радянські регулярні частини, партизанські загони, відділи армійської контррозвідки СМЕРШ, НКВС. Та чи не найефективніші були створені чекістами спеціальні агентурнобойові групи. Під виглядом загонів УПА й боївок ОУН вони тероризували цивільне населення – щоб відвернути його в такий спосіб від українського підпілля.

    Спецгрупами опікувалися районні й обласні управління НКВС та створене 1946го Міністерство держбезпеки УРСР. Входили до них від трьох до 50, а часом й більше, осіб – як чекістів, так і колишніх повстанців, що склали зброю. Дехто з них повірив в обіцяну амністію, інших радянські спецслужби завербували після полону й тортур. Хтось не витримав знущань над взятими в заручники родинами, когось підкупили. Далі завербовані мали довести свою «відданість» радянській владі. «Агентибойовики отримували завдання проникати в оунівське підпілля або в банди УПА для захоплення або фізичного знищення керівників ОУНУПА, – дoпoвiдав Лаврентію Беpiї в липні 1945го нaркoм внyтpiшнiх спрaв Української РСР Bасиль Pясний. – У тих випадках, коли агентбойовик, який влився в банду або підпілля ОУН, не мав можливості фізичного знищення або захоплення керівникаватажка, його завданням була компрометація ватажка банди або місцевого підпілля для посилення та активізації внутрішнього розкладу банди або місцевої організації ОУН».

    Більшість радянських документів про спецбоївки НКВСМДБ, що діяли під виглядом українських повстанців, знищені в архівах КДБ 1990 року. На сьогодні їх знайдено кілька десятків – передусім завдяки тому, що були розпорошені по різних фондах Галузевого державного архіву СБУ й обласних управлінь СБУ, Центрального державного архіву громадських організацій – колишній архів Інституту історії партії при ЦК Компартії України – й обласних архівів.

    «Особенность ОУН характеризуется прежде всего тем, что оуновцы, особенно их главари, являются опытными нелегалами и конспираторами, обладают большим многолетним опытом подпольной вражеской деятельности; они являются способными разведчиками, умеющими быстро перестраиваться в зависимости от складывающейся обстановки», – йдеться в доповідній записці, яку склав заступник начальника Другого управління, контррозвідки, МДБ УРСР підполковник Леонід Пастельняк 25 вересня 1949го. А далі писав: «В этой обстановке агентурнобоевые группы очень часто приносят неоценимую помощь в чекистской работе по розыску и ликвидации оуновского подполья и его банд. Опыт по использованию специальных агентурнобоевых групп показывает, что их применение быстро дает эффективный результат при непременном условии глубокого знания агентурного дела, его фигурантов, всесторонне продуманных комбинаций и техники применения этих групп».

    Далі на майже 90 сторінках тексту наводяться приклади «успішної діяльності» агентурнобойових груп. Цей документ під грифом «Цілком таємно» міністр держбезпеки УРСР генераллейтенант Сергій Савченко наказав переслати всім начальникам управлінь МДБ західноукраїнських областей. Імовірно – як інструкцію.

    Ось один із прикладів, які подавав Пастельняк. 5 червня 1949го агентбойовик Дрогобицького управління МДБ «Данило» повідомив, що встановив зв'язок з місцевим керівником ОУН на псевдо «Мико». Той просив його долучитися до постачання продуктів підпільникам. За тиждень «Данило» доніс, що отримав від «Мико» харчі й має передати їх керівникам районного проводу ОУН. В управлінні МДБ «Данилові» видали дозу миш'яку. Ним агент обробив продукти й відніс підпільникам. Після цього пішов додому. Коли за годину повернувся, то виявив отруєними керівника пропаганди районного проводу ОУН «Мирона», керівника збройної групи «Чорногора» й санітарку районного проводу «Селянку». Служба безпеки ОУН захопила «Данила». На допиті той заявив, що підпільників убив станичний «Мико». Того відсторонили від роботи, а на його місце призначили «Данила».

    «Чтобы проверить группу в бою, я решил с ней провести операцию по ликвидации группы «Арапа», – звітував своєму керівництву 3 січня 1945го керівник чекістської спецгрупи із колишніх підпільників майор Олександр Соколов. – Мы на заре неожиданно окружили хату, где был схрон. Четверо бандитов было в хате, двое – в схроне, которые были в хате стали отстреливаться из пулеметов и автоматов. Мы их всех перебили, схрон забросали гранатами, где тоже убили двоих – хату сожгли. (…) В этой же операции мне сообщил нач. Коропецкого РО НКВД о том, что предсельсовета села Комарувка имеет тесную связь с местной боевкой «Трегуба» и ничего о появлении боевки «Трегуба» в селе не сообщает. Взяв на прикрытие роту автоматчиков, я сделал рейд в это село. Спецгруппой ночью мы вошли в село под видом банды, арестовали предсельсовета как СБ, обвинив его в том, что он выдал весь контингент (продуктовий податок. – «Країна») Советской власти. Он нас уверял, что ненавидит Советскую власть и всегда помогает бандитам, назвал клички бандитов, с которыми он поддерживает связь. Мы делали вид, что его хотим повесить, но потом простили, дали ему 30 палок и ушли».

    Купився на провокацію й голова сільради села Яблунів Станіславської області – нинішня ІваноФранківщина. Соколов продовжує: «Ночью мы вошли в село и спросили у предсельсовета, есть ли у него в селе лошади и повозки, оставленные какимлибо куренем. Тот нам ответил, что у него в селе есть 15 лошадей и восемь повозок, оставленных куренем «Резуна». Этих лошадей и повозки мы забрали, предсельсовета выдали расписку, что лошади и повозки забраны куренем «Быстрого» из станичного села (клички его не помню). Он стал с нами ругаться за лошадей, говоря, что он на нас пожалуется «Резуну», что мы забрали его лошадей. Тогда мы забрали его с собой, убили и бросили в колодец».

    Згодом Соколов відвів свою спецгрупу до Чорткова – райцентру на Тернопільщині – й передав місцевому оперуповноваженому НКВС. Такі переведення спецгруп із одного району в інший практикували часто – щоб уникнути їх викриття й ліквідації. «Когда я снова стал принимать группу, то увидал, что группа сильно разложилась, боевики стали воровать, ворованное продавать и пропивать, и спецгруппа стала иметь вид уголовной банды. Но все же это разложение имело и положительные стороны – на кражах и пьянках люди спаялись и желания бежать уже не было», – писав Соколов у тому ж рапорті. За здобутки в боротьбі з українським підпіллям керівництво НКВС і Тернопільського обкому КП(б)У представили майора Соколова до нагородження Золотою зіркою Героя Радянського Союзу.

    Безчинства спецбoївок МДБ набули такого poзмаху, щo пpoкypop Укpaїнськoгo округу вiйськ МВС полковник юстиції Григорій Koшapський у лютому 1949 року надіслав Mикитi Хpyщoвy доповідну записку «О фактах грубого нарушения советской законности в деятельности т. н. спецгрупп МГБ». Зокрема, писав: «В марте 1948 года спецгруппа, возглавляемая агентом МГБ «Крылатым», дважды посещала дом жителя с. Грицки Дубовицкого рна Ровенской области – Паламарчука Гордея Сергеевича, 62 лет, и, выдавая себя за бандитов «УПА», жестоко истязала Паламарчука Г.С. и его дочерей Паламарчук А.Г. и Паламарчук З.Г., обвиняя их в том, что, якобы они «выдавали органам МГБ украинских людей». «Крылатый» и участники его группы подвергали пыткам Паламарчук А. Г. и Паламарчук З.Г., подвешивали, вливали им в нос воду и, тяжко избивая, заставили Паламарчук З.Г. и Паламарчук А.Г. дать показания, что они с органами МГБ связаны не были, а, наоборот, были связаны с участниками украинского националистического подполья. Участники спецбоевки предупредили членов семьи Паламарчука о том, что если они посмеют заявить органам Советской власти о посещении их дома бандитами, то над ними будет учинена расправа».

    У ніч на 22 липня 1948 року із села Підвисоцьке, нині Радивилівського району на Рівненщині, спецгрупа вивела до лісу місцевого жителя Федора Котловського. Його «участники спецгруппы подвергали пыткам, обвиняя в том, что у него в доме часто останавливаются работники из числа совпартактива, и в том, что якобы он выдавал органам Советской власти бандитов. Эти провокационные действия преследовали цель: путем истязаний и угрозы лишения жизни, заставить Котловского дать показания, что он является врагом Советской власти. В результате истязаний Котловский находился на излечении в больнице с 27 июля по 27 августа 1948 г. По заключению больницы, Котловскому Ф.Л. были нанесены тяжкие телесные повреждения, с явлениями сотрясения мозга и омертвлением мягких тканей тела».

    За добу чекістські бойовики забрали до лісу 17річну Ніну Ріпницьку з того ж села. Почали катувати: «Допрашивая Репницкую, участники спецгруппы тяжко ее избивали, подвешивали вверх ногами, вводили в половой орган палку, а затем поочередно изнасиловали. В беспомощном состоянии Репницкая была брошена в лесу, где ее нашел муж и доставил в больницу, в которой находилась продолжительное время на излечении».

    Наостанку прокурор Кошарський наголошував: «Как показывают факты, грубо провокационная и не умная работа ряда спецгрупп и допускаемые их учасниками произвол и насилие над местным населением не только не облегчают борьбу с бандитизмом, а, наоборот, усложняют ее, подрывают авторитет советской законности… Из приведенных выше примеров видно, что действия т.н. спецгрупп МГБ носят ярко выраженный бандитский, антисоветский характер и, разумеется, не могут быть оправданы никакими оперативными соображениями».

    Нарікав на спецгрупи й міністр внутрішніх справ УРСР Тимофій Строкач, колишній керівник Центрального штабу партизанського руху. «За последнее время зарегистрирован ряд случаев, когда лица, состоящие в агентурнооперативной сети органов МГБ западных областей Украины, являлись организаторами и участниками грабительских групп, – писав 9 червня 1949 року в доповідній записці міністрові внутрішніх справ СРСР Сергієві Круглову. – Работники МГБ вручают им оружие. Тех, кто имеет связь с преступниками, не контролируют, не воспитывают, в результате чего они, действуя под видом ОУНовских бандитов, занимаются грабежами и кражами у мирного населения».

    Після боїв і каральних акцій тіла вбитих воїнів УПА чекісти везли до райвідділу або обласного управління НКВС чи МДБ. Там проводили впізнання – приводили родичів, захоплених у полон підпільників, або місцевих жителів. Убитих фотографували та складали протокол упізнання. Тіла залишали лежати для залякування місцевого населення, а потім «негласно хоронили». Місця поховань були засекречені

    Джерело: «У жовтні 1942 року на Поліссі постали перші збройні відділи, що дали початок Українській Повстанчій Армії.

    1. Для зафіксування цього історичного моменту визнається день 14-го жовтня 1942 року днем постання УПА.
    2. Для вшанування цього моменту день 14-го жовтня, що збігається з історичним козацьким святом Покрови, вводиться як святковий день УПА»

    Постанова Української головної визвольної ради, що керувала повстанським рухом, від 30 травня 1947го. Розрізнені загони українських партизанів у єдине партизанське військо – Українську повстанську армію – розпочали об'єднуватися восени – на початку зими 1942 року. Днем її заснування вибрали символічну дату. Розмаху УПА почала набувати з весни 1943го. Діяла майже до середини 1950х

    156 спеціальних груп під виглядом загонів УПА діяли в Західній Україні станом на 26 липня 1945го. Чисельність – 1783 особи. Вони ліквідували 1980 учасників підпілля, захопили живими 1142 людей. Через неповних п'ять років після завершення німецькорадянської війни – станом на 20 лютого 1950го – в західноукраїнських областях діяли 19 чекістських спецгруп, що нараховували 130 осіб. Упродовж 1944–1953 років радянські каральні органи знищили приблизно 153 тис. учасників і прихильників українського підпілля, коло 134 тис. – заарештували. Із західних областей УРСР до Сибіру й на Північ СРСР вивезли 66 тис. сімей – майже 204 тис. людей

    «Я вважаю правильним створення спецгруп із колишніх бандитів, – заявив у травні 1945го Микита Хрущов – тодішній перший секретар ЦК КП(б)У. – Треба їм дати одне конкретне завдання, і коли його виконають, можна сказати, що вони свою провину спокутували, і відпустити їх». Було це під час виступу на нараді секретарів обкомів, начальників управлінь НКДБ і НКВС західних областей УРСР.

    Уже понад рік із Українською повстанською армією воювали радянські регулярні частини, партизанські загони, відділи армійської контррозвідки СМЕРШ, НКВС. Та чи не найефективніші були створені чекістами спеціальні агентурнобойові групи. Під виглядом загонів УПА й боївок ОУН вони тероризували цивільне населення – щоб відвернути його в такий спосіб від українського підпілля.

    Спецгрупами опікувалися районні й обласні управління НКВС та створене 1946го Міністерство держбезпеки УРСР. Входили до них від трьох до 50, а часом й більше, осіб – як чекістів, так і колишніх повстанців, що склали зброю. Дехто з них повірив в обіцяну амністію, інших радянські спецслужби завербували після полону й тортур. Хтось не витримав знущань над взятими в заручники родинами, когось підкупили. Далі завербовані мали довести свою «відданість» радянській владі. «Агентибойовики отримували завдання проникати в оунівське підпілля або в банди УПА для захоплення або фізичного знищення керівників ОУНУПА, – дoпoвiдав Лаврентію Беpiї в липні 1945го нaркoм внyтpiшнiх спрaв Української РСР Bасиль Pясний. – У тих випадках, коли агентбойовик, який влився в банду або підпілля ОУН, не мав можливості фізичного знищення або захоплення керівникаватажка, його завданням була компрометація ватажка банди або місцевого підпілля для посилення та активізації внутрішнього розкладу банди або місцевої організації ОУН».

    Більшість радянських документів про спецбоївки НКВСМДБ, що діяли під виглядом українських повстанців, знищені в архівах КДБ 1990 року. На сьогодні їх знайдено кілька десятків – передусім завдяки тому, що були розпорошені по різних фондах Галузевого державного архіву СБУ й обласних управлінь СБУ, Центрального державного архіву громадських організацій – колишній архів Інституту історії партії при ЦК Компартії України – й обласних архівів.

    «Особенность ОУН характеризуется прежде всего тем, что оуновцы, особенно их главари, являются опытными нелегалами и конспираторами, обладают большим многолетним опытом подпольной вражеской деятельности; они являются способными разведчиками, умеющими быстро перестраиваться в зависимости от складывающейся обстановки», – йдеться в доповідній записці, яку склав заступник начальника Другого управління, контррозвідки, МДБ УРСР підполковник Леонід Пастельняк 25 вересня 1949го. А далі писав: «В этой обстановке агентурнобоевые группы очень часто приносят неоценимую помощь в чекистской работе по розыску и ликвидации оуновского подполья и его банд. Опыт по использованию специальных агентурнобоевых групп показывает, что их применение быстро дает эффективный результат при непременном условии глубокого знания агентурного дела, его фигурантов, всесторонне продуманных комбинаций и техники применения этих групп».

    Далі на майже 90 сторінках тексту наводяться приклади «успішної діяльності» агентурнобойових груп. Цей документ під грифом «Цілком таємно» міністр держбезпеки УРСР генераллейтенант Сергій Савченко наказав переслати всім начальникам управлінь МДБ західноукраїнських областей. Імовірно – як інструкцію.

    Ось один із прикладів, які подавав Пастельняк. 5 червня 1949го агентбойовик Дрогобицького управління МДБ «Данило» повідомив, що встановив зв'язок з місцевим керівником ОУН на псевдо «Мико». Той просив його долучитися до постачання продуктів підпільникам. За тиждень «Данило» доніс, що отримав від «Мико» харчі й має передати їх керівникам районного проводу ОУН. В управлінні МДБ «Данилові» видали дозу миш'яку. Ним агент обробив продукти й відніс підпільникам. Після цього пішов додому. Коли за годину повернувся, то виявив отруєними керівника пропаганди районного проводу ОУН «Мирона», керівника збройної групи «Чорногора» й санітарку районного проводу «Селянку». Служба безпеки ОУН захопила «Данила». На допиті той заявив, що підпільників убив станичний «Мико». Того відсторонили від роботи, а на його місце призначили «Данила».

    «Чтобы проверить группу в бою, я решил с ней провести операцию по ликвидации группы «Арапа», – звітував своєму керівництву 3 січня 1945го керівник чекістської спецгрупи із колишніх підпільників майор Олександр Соколов. – Мы на заре неожиданно окружили хату, где был схрон. Четверо бандитов было в хате, двое – в схроне, которые были в хате стали отстреливаться из пулеметов и автоматов. Мы их всех перебили, схрон забросали гранатами, где тоже убили двоих – хату сожгли. (…) В этой же операции мне сообщил нач. Коропецкого РО НКВД о том, что предсельсовета села Комарувка имеет тесную связь с местной боевкой «Трегуба» и ничего о появлении боевки «Трегуба» в селе не сообщает. Взяв на прикрытие роту автоматчиков, я сделал рейд в это село. Спецгруппой ночью мы вошли в село под видом банды, арестовали предсельсовета как СБ, обвинив его в том, что он выдал весь контингент (продуктовий податок. – «Країна») Советской власти. Он нас уверял, что ненавидит Советскую власть и всегда помогает бандитам, назвал клички бандитов, с которыми он поддерживает связь. Мы делали вид, что его хотим повесить, но потом простили, дали ему 30 палок и ушли».

    Купився на провокацію й голова сільради села Яблунів Станіславської області – нинішня ІваноФранківщина. Соколов продовжує: «Ночью мы вошли в село и спросили у предсельсовета, есть ли у него в селе лошади и повозки, оставленные какимлибо куренем. Тот нам ответил, что у него в селе есть 15 лошадей и восемь повозок, оставленных куренем «Резуна». Этих лошадей и повозки мы забрали, предсельсовета выдали расписку, что лошади и повозки забраны куренем «Быстрого» из станичного села (клички его не помню). Он стал с нами ругаться за лошадей, говоря, что он на нас пожалуется «Резуну», что мы забрали его лошадей. Тогда мы забрали его с собой, убили и бросили в колодец».

    Згодом Соколов відвів свою спецгрупу до Чорткова – райцентру на Тернопільщині – й передав місцевому оперуповноваженому НКВС. Такі переведення спецгруп із одного району в інший практикували часто – щоб уникнути їх викриття й ліквідації. «Когда я снова стал принимать группу, то увидал, что группа сильно разложилась, боевики стали воровать, ворованное продавать и пропивать, и спецгруппа стала иметь вид уголовной банды. Но все же это разложение имело и положительные стороны – на кражах и пьянках люди спаялись и желания бежать уже не было», – писав Соколов у тому ж рапорті. За здобутки в боротьбі з українським підпіллям керівництво НКВС і Тернопільського обкому КП(б)У представили майора Соколова до нагородження Золотою зіркою Героя Радянського Союзу.

    Безчинства спецбoївок МДБ набули такого poзмаху, щo пpoкypop Укpaїнськoгo округу вiйськ МВС полковник юстиції Григорій Koшapський у лютому 1949 року надіслав Mикитi Хpyщoвy доповідну записку «О фактах грубого нарушения советской законности в деятельности т. н. спецгрупп МГБ». Зокрема, писав: «В марте 1948 года спецгруппа, возглавляемая агентом МГБ «Крылатым», дважды посещала дом жителя с. Грицки Дубовицкого рна Ровенской области – Паламарчука Гордея Сергеевича, 62 лет, и, выдавая себя за бандитов «УПА», жестоко истязала Паламарчука Г.С. и его дочерей Паламарчук А.Г. и Паламарчук З.Г., обвиняя их в том, что, якобы они «выдавали органам МГБ украинских людей». «Крылатый» и участники его группы подвергали пыткам Паламарчук А. Г. и Паламарчук З.Г., подвешивали, вливали им в нос воду и, тяжко избивая, заставили Паламарчук З.Г. и Паламарчук А.Г. дать показания, что они с органами МГБ связаны не были, а, наоборот, были связаны с участниками украинского националистического подполья. Участники спецбоевки предупредили членов семьи Паламарчука о том, что если они посмеют заявить органам Советской власти о посещении их дома бандитами, то над ними будет учинена расправа».

    У ніч на 22 липня 1948 року із села Підвисоцьке, нині Радивилівського району на Рівненщині, спецгрупа вивела до лісу місцевого жителя Федора Котловського. Його «участники спецгруппы подвергали пыткам, обвиняя в том, что у него в доме часто останавливаются работники из числа совпартактива, и в том, что якобы он выдавал органам Советской власти бандитов. Эти провокационные действия преследовали цель: путем истязаний и угрозы лишения жизни, заставить Котловского дать показания, что он является врагом Советской власти. В результате истязаний Котловский находился на излечении в больнице с 27 июля по 27 августа 1948 г. По заключению больницы, Котловскому Ф.Л. были нанесены тяжкие телесные повреждения, с явлениями сотрясения мозга и омертвлением мягких тканей тела».

    За добу чекістські бойовики забрали до лісу 17річну Ніну Ріпницьку з того ж села. Почали катувати: «Допрашивая Репницкую, участники спецгруппы тяжко ее избивали, подвешивали вверх ногами, вводили в половой орган палку, а затем поочередно изнасиловали. В беспомощном состоянии Репницкая была брошена в лесу, где ее нашел муж и доставил в больницу, в которой находилась продолжительное время на излечении».

    Наостанку прокурор Кошарський наголошував: «Как показывают факты, грубо провокационная и не умная работа ряда спецгрупп и допускаемые их учасниками произвол и насилие над местным населением не только не облегчают борьбу с бандитизмом, а, наоборот, усложняют ее, подрывают авторитет советской законности… Из приведенных выше примеров видно, что действия т.н. спецгрупп МГБ носят ярко выраженный бандитский, антисоветский характер и, разумеется, не могут быть оправданы никакими оперативными соображениями».

    Нарікав на спецгрупи й міністр внутрішніх справ УРСР Тимофій Строкач, колишній керівник Центрального штабу партизанського руху. «За последнее время зарегистрирован ряд случаев, когда лица, состоящие в агентурнооперативной сети органов МГБ западных областей Украины, являлись организаторами и участниками грабительских групп, – писав 9 червня 1949 року в доповідній записці міністрові внутрішніх справ СРСР Сергієві Круглову. – Работники МГБ вручают им оружие. Тех, кто имеет связь с преступниками, не контролируют, не воспитывают, в результате чего они, действуя под видом ОУНовских бандитов, занимаются грабежами и кражами у мирного населения».

    Після боїв і каральних акцій тіла вбитих воїнів УПА чекісти везли до райвідділу або обласного управління НКВС чи МДБ. Там проводили впізнання – приводили родичів, захоплених у полон підпільників, або місцевих жителів. Убитих фотографували та складали протокол упізнання. Тіла залишали лежати для залякування місцевого населення, а потім «негласно хоронили». Місця поховань були засекречені

    Джерело: «У жовтні 1942 року на Поліссі постали перші збройні відділи, що дали початок Українській Повстанчій Армії.

    1. Для зафіксування цього історичного моменту визнається день 14-го жовтня 1942 року днем постання УПА.
    2. Для вшанування цього моменту день 14-го жовтня, що збігається з історичним козацьким святом Покрови, вводиться як святковий день УПА»

    Постанова Української головної визвольної ради, що керувала повстанським рухом, від 30 травня 1947го. Розрізнені загони українських партизанів у єдине партизанське військо – Українську повстанську армію – розпочали об'єднуватися восени – на початку зими 1942 року. Днем її заснування вибрали символічну дату. Розмаху УПА почала набувати з весни 1943го. Діяла майже до середини 1950х

    156 спеціальних груп під виглядом загонів УПА діяли в Західній Україні станом на 26 липня 1945го. Чисельність – 1783 особи. Вони ліквідували 1980 учасників підпілля, захопили живими 1142 людей. Через неповних п'ять років після завершення німецькорадянської війни – станом на 20 лютого 1950го – в західноукраїнських областях діяли 19 чекістських спецгруп, що нараховували 130 осіб. Упродовж 1944–1953 років радянські каральні органи знищили приблизно 153 тис. учасників і прихильників українського підпілля, коло 134 тис. – заарештували. Із західних областей УРСР до Сибіру й на Північ СРСР вивезли 66 тис. сімей – майже 204 тис. людей

    «Я вважаю правильним створення спецгруп із колишніх бандитів, – заявив у травні 1945го Микита Хрущов – тодішній перший секретар ЦК КП(б)У. – Треба їм дати одне конкретне завдання, і коли його виконають, можна сказати, що вони свою провину спокутували, і відпустити їх». Було це під час виступу на нараді секретарів обкомів, начальників управлінь НКДБ і НКВС західних областей УРСР.

    Уже понад рік із Українською повстанською армією воювали радянські регулярні частини, партизанські загони, відділи армійської контррозвідки СМЕРШ, НКВС. Та чи не найефективніші були створені чекістами спеціальні агентурнобойові групи. Під виглядом загонів УПА й боївок ОУН вони тероризували цивільне населення – щоб відвернути його в такий спосіб від українського підпілля.

    Спецгрупами опікувалися районні й обласні управління НКВС та створене 1946го Міністерство держбезпеки УРСР. Входили до них від трьох до 50, а часом й більше, осіб – як чекістів, так і колишніх повстанців, що склали зброю. Дехто з них повірив в обіцяну амністію, інших радянські спецслужби завербували після полону й тортур. Хтось не витримав знущань над взятими в заручники родинами, когось підкупили. Далі завербовані мали довести свою «відданість» радянській владі. «Агентибойовики отримували завдання проникати в оунівське підпілля або в банди УПА для захоплення або фізичного знищення керівників ОУНУПА, – дoпoвiдав Лаврентію Беpiї в липні 1945го нaркoм внyтpiшнiх спрaв Української РСР Bасиль Pясний. – У тих випадках, коли агентбойовик, який влився в банду або підпілля ОУН, не мав можливості фізичного знищення або захоплення керівникаватажка, його завданням була компрометація ватажка банди або місцевого підпілля для посилення та активізації внутрішнього розкладу банди або місцевої організації ОУН».

    Більшість радянських документів про спецбоївки НКВСМДБ, що діяли під виглядом українських повстанців, знищені в архівах КДБ 1990 року. На сьогодні їх знайдено кілька десятків – передусім завдяки тому, що були розпорошені по різних фондах Галузевого державного архіву СБУ й обласних управлінь СБУ, Центрального державного архіву громадських організацій – колишній архів Інституту історії партії при ЦК Компартії України – й обласних архівів.

    «Особенность ОУН характеризуется прежде всего тем, что оуновцы, особенно их главари, являются опытными нелегалами и конспираторами, обладают большим многолетним опытом подпольной вражеской деятельности; они являются способными разведчиками, умеющими быстро перестраиваться в зависимости от складывающейся обстановки», – йдеться в доповідній записці, яку склав заступник начальника Другого управління, контррозвідки, МДБ УРСР підполковник Леонід Пастельняк 25 вересня 1949го. А далі писав: «В этой обстановке агентурнобоевые группы очень часто приносят неоценимую помощь в чекистской работе по розыску и ликвидации оуновского подполья и его банд. Опыт по использованию специальных агентурнобоевых групп показывает, что их применение быстро дает эффективный результат при непременном условии глубокого знания агентурного дела, его фигурантов, всесторонне продуманных комбинаций и техники применения этих групп».

    Далі на майже 90 сторінках тексту наводяться приклади «успішної діяльності» агентурнобойових груп. Цей документ під грифом «Цілком таємно» міністр держбезпеки УРСР генераллейтенант Сергій Савченко наказав переслати всім начальникам управлінь МДБ західноукраїнських областей. Імовірно – як інструкцію.

    Ось один із прикладів, які подавав Пастельняк. 5 червня 1949го агентбойовик Дрогобицького управління МДБ «Данило» повідомив, що встановив зв'язок з місцевим керівником ОУН на псевдо «Мико». Той просив його долучитися до постачання продуктів підпільникам. За тиждень «Данило» доніс, що отримав від «Мико» харчі й має передати їх керівникам районного проводу ОУН. В управлінні МДБ «Данилові» видали дозу миш'яку. Ним агент обробив продукти й відніс підпільникам. Після цього пішов додому. Коли за годину повернувся, то виявив отруєними керівника пропаганди районного проводу ОУН «Мирона», керівника збройної групи «Чорногора» й санітарку районного проводу «Селянку». Служба безпеки ОУН захопила «Данила». На допиті той заявив, що підпільників убив станичний «Мико». Того відсторонили від роботи, а на його місце призначили «Данила».

    «Чтобы проверить группу в бою, я решил с ней провести операцию по ликвидации группы «Арапа», – звітував своєму керівництву 3 січня 1945го керівник чекістської спецгрупи із колишніх підпільників майор Олександр Соколов. – Мы на заре неожиданно окружили хату, где был схрон. Четверо бандитов было в хате, двое – в схроне, которые были в хате стали отстреливаться из пулеметов и автоматов. Мы их всех перебили, схрон забросали гранатами, где тоже убили двоих – хату сожгли. (…) В этой же операции мне сообщил нач. Коропецкого РО НКВД о том, что предсельсовета села Комарувка имеет тесную связь с местной боевкой «Трегуба» и ничего о появлении боевки «Трегуба» в селе не сообщает. Взяв на прикрытие роту автоматчиков, я сделал рейд в это село. Спецгруппой ночью мы вошли в село под видом банды, арестовали предсельсовета как СБ, обвинив его в том, что он выдал весь контингент (продуктовий податок. – «Країна») Советской власти. Он нас уверял, что ненавидит Советскую власть и всегда помогает бандитам, назвал клички бандитов, с которыми он поддерживает связь. Мы делали вид, что его хотим повесить, но потом простили, дали ему 30 палок и ушли».

    Купився на провокацію й голова сільради села Яблунів Станіславської області – нинішня ІваноФранківщина. Соколов продовжує: «Ночью мы вошли в село и спросили у предсельсовета, есть ли у него в селе лошади и повозки, оставленные какимлибо куренем. Тот нам ответил, что у него в селе есть 15 лошадей и восемь повозок, оставленных куренем «Резуна». Этих лошадей и повозки мы забрали, предсельсовета выдали расписку, что лошади и повозки забраны куренем «Быстрого» из станичного села (клички его не помню). Он стал с нами ругаться за лошадей, говоря, что он на нас пожалуется «Резуну», что мы забрали его лошадей. Тогда мы забрали его с собой, убили и бросили в колодец».

    Згодом Соколов відвів свою спецгрупу до Чорткова – райцентру на Тернопільщині – й передав місцевому оперуповноваженому НКВС. Такі переведення спецгруп із одного району в інший практикували часто – щоб уникнути їх викриття й ліквідації. «Когда я снова стал принимать группу, то увидал, что группа сильно разложилась, боевики стали воровать, ворованное продавать и пропивать, и спецгруппа стала иметь вид уголовной банды. Но все же это разложение имело и положительные стороны – на кражах и пьянках люди спаялись и желания бежать уже не было», – писав Соколов у тому ж рапорті. За здобутки в боротьбі з українським підпіллям керівництво НКВС і Тернопільського обкому КП(б)У представили майора Соколова до нагородження Золотою зіркою Героя Радянського Союзу.

    Безчинства спецбoївок МДБ набули такого poзмаху, щo пpoкypop Укpaїнськoгo округу вiйськ МВС полковник юстиції Григорій Koшapський у лютому 1949 року надіслав Mикитi Хpyщoвy доповідну записку «О фактах грубого нарушения советской законности в деятельности т. н. спецгрупп МГБ». Зокрема, писав: «В марте 1948 года спецгруппа, возглавляемая агентом МГБ «Крылатым», дважды посещала дом жителя с. Грицки Дубовицкого рна Ровенской области – Паламарчука Гордея Сергеевича, 62 лет, и, выдавая себя за бандитов «УПА», жестоко истязала Паламарчука Г.С. и его дочерей Паламарчук А.Г. и Паламарчук З.Г., обвиняя их в том, что, якобы они «выдавали органам МГБ украинских людей». «Крылатый» и участники его группы подвергали пыткам Паламарчук А. Г. и Паламарчук З.Г., подвешивали, вливали им в нос воду и, тяжко избивая, заставили Паламарчук З.Г. и Паламарчук А.Г. дать показания, что они с органами МГБ связаны не были, а, наоборот, были связаны с участниками украинского националистического подполья. Участники спецбоевки предупредили членов семьи Паламарчука о том, что если они посмеют заявить органам Советской власти о посещении их дома бандитами, то над ними будет учинена расправа».

    У ніч на 22 липня 1948 року із села Підвисоцьке, нині Радивилівського району на Рівненщині, спецгрупа вивела до лісу місцевого жителя Федора Котловського. Його «участники спецгруппы подвергали пыткам, обвиняя в том, что у него в доме часто останавливаются работники из числа совпартактива, и в том, что якобы он выдавал органам Советской власти бандитов. Эти провокационные действия преследовали цель: путем истязаний и угрозы лишения жизни, заставить Котловского дать показания, что он является врагом Советской власти. В результате истязаний Котловский находился на излечении в больнице с 27 июля по 27 августа 1948 г. По заключению больницы, Котловскому Ф.Л. были нанесены тяжкие телесные повреждения, с явлениями сотрясения мозга и омертвлением мягких тканей тела».

    За добу чекістські бойовики забрали до лісу 17річну Ніну Ріпницьку з того ж села. Почали катувати: «Допрашивая Репницкую, участники спецгруппы тяжко ее избивали, подвешивали вверх ногами, вводили в половой орган палку, а затем поочередно изнасиловали. В беспомощном состоянии Репницкая была брошена в лесу, где ее нашел муж и доставил в больницу, в которой находилась продолжительное время на излечении».

    Наостанку прокурор Кошарський наголошував: «Как показывают факты, грубо провокационная и не умная работа ряда спецгрупп и допускаемые их учасниками произвол и насилие над местным населением не только не облегчают борьбу с бандитизмом, а, наоборот, усложняют ее, подрывают авторитет советской законности… Из приведенных выше примеров видно, что действия т.н. спецгрупп МГБ носят ярко выраженный бандитский, антисоветский характер и, разумеется, не могут быть оправданы никакими оперативными соображениями».

    Нарікав на спецгрупи й міністр внутрішніх справ УРСР Тимофій Строкач, колишній керівник Центрального штабу партизанського руху. «За последнее время зарегистрирован ряд случаев, когда лица, состоящие в агентурнооперативной сети органов МГБ западных областей Украины, являлись организаторами и участниками грабительских групп, – писав 9 червня 1949 року в доповідній записці міністрові внутрішніх справ СРСР Сергієві Круглову. – Работники МГБ вручают им оружие. Тех, кто имеет связь с преступниками, не контролируют, не воспитывают, в результате чего они, действуя под видом ОУНовских бандитов, занимаются грабежами и кражами у мирного населения».

    Після боїв і каральних акцій тіла вбитих воїнів УПА чекісти везли до райвідділу або обласного управління НКВС чи МДБ. Там проводили впізнання – приводили родичів, захоплених у полон підпільників, або місцевих жителів. Убитих фотографували та складали протокол упізнання. Тіла залишали лежати для залякування місцевого населення, а потім «негласно хоронили». Місця поховань були засекречені

    Источник

    Чтобы увидеть ссылку зарегистрируйтесь ! или авторизуйтесь на Форуме !

     
  4. Стриж Пророк Почетный форумчанин

    А бывало и наоборот.
     
  5. Svarog Легендарный Почетный форумчанин

    Хатынь тоже НКВД сожгло?????
     
  6. kuzbass Авторитет

    1413843275__jiqsbyufec.jpg
     
    Vic, Дед Авдей и Стриж нравится это.
  7. PavelNik Старожил

  8. Стриж Пророк Почетный форумчанин

  9. Бонге Легендарный Почетный форумчанин

    да ну их СБУ рассекретило ,мля о до этого не могло , я после их " ученого " что вешал про древних укров и "фантастов" с цензора ,,вообше не верю укрсми , зато Шария смотрю с удовольствием , чую люто они его ненавидят
     
  10. TopicStarter Overlay

    GSM Прославленный Почетный форумчанин

    :) я не удвевлюсь даже есил это миф
     
  11. Стриж Пророк Почетный форумчанин

    Как и в Одессе.
     
  12. Pravdo-rub Популярный

    Ты что ГыСМъ не знал? это Путин переодевался и грабил. Он ведь бессмертный. Титаник тоже он потопил. А 65 млн лет назад он даже смог астероид на землю направить, да так, что все древние укры помёрли
     
  13. harius Основа форума

    Вполне могли быть такие провокации, ничего удивительного в то время.
     

Поделиться этой страницей